Знимки відомого українського фотомайстра, які показують красу карпатського лісу
Знімки кінця 1980-х — початку 1990-х років, зроблені Павлом у Карпатах, зокрема «Спокій», «Під дощем», вважаються класикою фотомистецтва. У 1993-му в добірці кращих робіт українських фотографів їх опублікував московський журнал «ФОТО», а в 1995-му відзначив британський альманах «Краща фотографія Європи». Карпатська серія принесла майстру медалі і дипломи Міжнародної федерації фотомистетцва (FIAP), а також почесне звання федерації — AFIAP.
Приблизно в той самий час у Івано-Франківську формувалося мистецьке середовище, пізніше означене як «Станіславський феномен». І хоча сьогодні це явище пов’язують із появою передовсім літературної школи та іменами Юрія Андруховича, Тараса Прохаська, Юрія Іздрика та інших, тоді нурт охоплював значно ширше середовище.
В ньому жили також художники, скульптори, журналісти, музиканти, фотографи. Робили численні мистецькі проекти — виставки, перформанси, фестивалі, видавали журнали й альманахи, знімали фільми. Так народилися міжнародне мистецьке бієнале «Імпреза», журнал «Четвер», фотоконкурс «Природа».
«З легкої руки Юрка Андруховича за Павлом Дроб’яком закріпилося ім’я Фотопавло. Один із найактивніших свідків тогочасної ферментації, він не розлучався з камерою, — пригадує письменник Тарас Прохасько. — Знімав при роботі і при дружньому застіллі, в робітнях і в міських нетрях.
Друкував знімки і дарував їх, як квіти — жінкам, як добру цигарку чи склянку вина — чоловікам». Нині у приватних колекціях франківчан зберігаються унікальні фотографії майстра — негативи, на жаль, втрачено. Велика хвиля «феномену», що підняла одних, накрила інших. Павло врятувався від саморуйнації в кінці 90-х, повернувшись до простого сільського життя і праці.
Приблизно в той самий час у Івано-Франківську формувалося мистецьке середовище, пізніше означене як «Станіславський феномен». І хоча сьогодні це явище пов’язують із появою передовсім літературної школи та іменами Юрія Андруховича, Тараса Прохаська, Юрія Іздрика та інших, тоді нурт охоплював значно ширше середовище.
В ньому жили також художники, скульптори, журналісти, музиканти, фотографи. Робили численні мистецькі проекти — виставки, перформанси, фестивалі, видавали журнали й альманахи, знімали фільми. Так народилися міжнародне мистецьке бієнале «Імпреза», журнал «Четвер», фотоконкурс «Природа».
«З легкої руки Юрка Андруховича за Павлом Дроб’яком закріпилося ім’я Фотопавло. Один із найактивніших свідків тогочасної ферментації, він не розлучався з камерою, — пригадує письменник Тарас Прохасько. — Знімав при роботі і при дружньому застіллі, в робітнях і в міських нетрях.
Друкував знімки і дарував їх, як квіти — жінкам, як добру цигарку чи склянку вина — чоловікам». Нині у приватних колекціях франківчан зберігаються унікальні фотографії майстра — негативи, на жаль, втрачено. Велика хвиля «феномену», що підняла одних, накрила інших. Павло врятувався від саморуйнації в кінці 90-х, повернувшись до простого сільського життя і праці.
