Географія

Ґорґани займають центральну частину Українських Карпат і важкодоступні через дуже круті схили і кам'янисті розсипи. Заповідник охоплює схили гір від 710  до 1754 (г. Довбушанка) метрів над рівнем моря.

Ґеологія

Найвищими вершинами заповідника є гори: Довбушанка  (1754,6 м над рівнем моря), Медвежєк (1736 м), Полєнський (1693,6 м), Пікун (1651 м), Козій Ґорґан (1616), Скалки Верхні (1596,8 м), Бабин Погар (1478 м), Скалки Нижні (1300 м н. р|в,біля|. м.), які простягаються з північного заходу на південний схід. Для них характерні круті асиметричні схили й гострі гребені гір; на вершинах - кам'яні осипища (місцева назва "ґорґани"). Для Добошанського масиву характерні видовжені хребти, вершини зверху гострі зі стрімко спадаючими північно-східними та більш пологими південно-західними схилами.

Територія заповідника «Ґорґани» відноситься до Скибової зони Карпат.

Четвертинні, неогенові, палеогенові та верхньокрейдяні відклади складають геологічну, а алювіально-делювіальні суглинки, глини, супіски – літологічну будову Ґорґан. Гірська частина заповідника складена карпатським флішем з конгломератів, пісковиків, глинистих і мергелевих сланців крейдового і четвертинних періодів. Тут представлено понад 500 видів різних живих організмів, які тісно пов‘язані з різноманітними деревними видами і змогли вижити лише завдяки материнській породі. Рельєф території генетично та історично дуже різноманітний і репрезентує рух древнього льодовика.

Клімат

Клімат - континентально-європейський, основні риси якого визначаються переважанням атлантичних та трансформованих континентальних повітряних мас. Для Добошанських Ґорґан характерні три кліматичні зони:

- прохолодна (750-950 м н.р.м., сума активних температур 1400-1800°С, загальний період вегетації – 136, активної – 85 днів);

- помірно-холодна (950-1200 м н.р.м., сума активних температур 1000-1400°С, загальний період вегетації – 120-130, активної вегетації – 50-60 днів);

- холодна – з менш прохолодною (1250-1400 м н.р.м., ізолінії сум температур 600-1000°С, загальний період вегетації 90-120, період активної вегетації – до 50 днів) та більш прохолодною підзоною (1400-1500 м н.р.м., суми активних температур менші 600 ºС, загальний період вегетації триває близько 90 днів, період активної вегетації не наступає взагалі).

Середньомісячна температура найтеплішого місяця липня +16,4 ºС, найхолоднішого - січня - 7,6 °С. Опадів - від 853 до 1007 мм і їх максимум – у червні-липні. Добовий максимум опадів - 150 мм. Середньорічна відносна вологість повітря 79%. Сніговий покрив (середня висота 44 см) спостерігається протягом 79 днів. Запаси води в снігу 71 мм. Найбільша глибина промерзання ґрунту досягає 70 см. Переважаючі вітри північно-західного напрямку з середньою швидкістю 3,8м/сек. (максимальною – понад 30 м/сек.).

Ландшафти

Довбушанські Ґорґани – це група гір, яка прилягає до хребта Довбушанка  і займає місцевість між долинами Довжинця і Зелениці. Гірські хребти піднімаються понад 1500 м, покриті хвойними лісами, на схилах розвинуті царинки (гірсько-лісові луки). Повсюди на схилах гір і на вершинах гребенів, де виходять на поверхню пісковики, розвинені кам’яні розсипи та скелі. На горі Добошанка  на східному схилі розвинутий кар. Гірські ландшафти у межах заповідника поділяються на: терасовані міжгірні долини (400–850 м абс.) на водно-акумулятивних відкладах із захисними  прирусловими лісами; внутрішньо-карпатське лісисте (800–1250 м абс.), зовнішнє розчленоване (500–1000 м абс.) та масивне розчленоване (600–1350 м абс.) низькогір'я на карпатському фліші з хвойно-листяними і хвойними лісами;  крутосхиле розчленоване середньогір'я (850–1750 м абс.) у місцях залягання товщ палеоценових масивних пісковиків з бурими ґрунтами та буково-ялицево-смерековими, смереково-кедровими,  а у верхній частині схилів - з характерними ґреґотами, стелюхами сосни гірської, рідше душекії зеленої.

У Ґорґанах найбільш виразно проявився вплив останнього вюрмського льодовикового періоду. Це наклало певний відбиток на морфологічну структуру ландшафтів та характер рослинного покриву майже всіх висотних смуг. У високогір'ї збереглись сліди зледеніння з осередками арктоальпійської флори, а у лісовій зоні відомі найбільші масиви реліктової дендрофлори раннього голоцену — сосни гірської, звичайної та кедрової.

Водойми і річки

Висока зволоженість Ґорґан обумовлює формування густої мережі потоків і рік різних порядків. На території заповідника беруть свій початок близько 30 гірських річок, які є притоками р. Бистриці Надвірнянської (довжина 94 км, площа басейну 1580 км²) з правою притокою Зелениця (довжина 26 км, площа водозбору – 138 км²), яка витікає на східному схилі г.Добушанка на висоті 1500 м н.р.м. Струмки короткі, але щільність гідрографічної мережі (0,2 км/км² - 1,2 км/км²) є найбільшою в Україні. Русла, ріки і струмки - кам’янисті, вкриті галькою і валунами. Швидкість течії 1-2 м/с, під час повені збільшується. Води прісні, слабко мінералізовані, переважно карбонатно-кальцієві.

Потоки та ріки населяють безхребетні тварини – гіллястовусі (Cladocera), веслоногі (Copepoda), циклопоїди (Cyclopoida), бокоплави (Amphipoda), личинки одноденок (Ephemeroptera), волохокрильців (Trichoptera), які входять до раціону 12 видів риб, серед яких поширені: гольян (Phoxinus phoxinus), форель струмкова (Salmo t. trutta m. fario), харіус (Thymallus thymallus). Амфібій у заповіднику 9 видів. Озерця, калюжі – оселища кумки жовточеревої (Bombina variegata), карпатського (Triturus montandoni) і альпійського тритонів (Triturus alpestris), зустрічається також реліктова саламандра плямиста (Salamandra salamandra). На берегах потоків і рік типові щур водяний (Arvicola amphibius), рясоніжка мала (Neomys anomalus milleni), водяна полівка мала (Arvicola sherman), видра річкова (Lutra lutra).

На нижніх терасах вздовж русел річок і потічків фрагментарно зустрічаються фітоценози вільхи сірої (Alnus incana), у трав‘яному покриві - Petasites albus, Filipendula ulmaria, Equisetum palustre, Caltha palustris, Cardamine impatiens.

Ґрунти та кам'янисті розсипи

Ґрунтовий покрив для відносно невеликої території заповідника досить різноманітний - 8 типів ґрунтів, у межах яких виділяють 68 різновидностей. Ґрунтоутворення протікає в основному за буроземним типом. Переважають опідзолені і неопідзолені бурі гірсько-лісові, менш поширені гірсько-лучні, гірсько-підзолисті, лучно-болотні, дернові та дерново-буроземні ґрунти.

Не заліснених кам’янистих розсипів - 604,8 га (11,3% від загальної площі заповідника). За походженням розрізняють їх два типи: первинні, які утворилися під час льодовикового періоду і вторинні, які виникли в результаті діяльності людини, вітровалів, пожеж. Природний процес заростання розсипів починається з появи лишайників, передовсім Phizocarpon geograficum, зелених мохів, чорниці (Vaccinium myrtillus), брусниці (Rhodococcum vitis-idaea) і водянки (Empetrum nigrum), а потім залежно від умов - чагарників (Pinus mugo) і дерев (Sorbus aucuparia, Betula pendula, Pinus cembra), а на завершальній стадії - смереки (Picea abies) та ялиці (Abies alba).

Штучне відновлення лісу на сильно еродованих кам'янистих ґрунтах надзвичайно утруднене. Для розробки найдоцільніших способів залісення кам'янистих схилів проф. П.С.Пастернак і к.с.-г.н.лікар Є.М.Бакаленко в 1955-1957 рр. заклали дослідні культури. У камінні викладали лунки, в які вносили дрібнозем і гумусний шар ґрунту і висаджували від 1 до 7 саджанців смереки, або сосни, бука. Зараз – це високобонітетні стійкі деревостани.